Гумор та сатира. Збірка - Страница 20

Та й сам я… труп живий.

Похоже, поэт иногда теряется и даже пугается от написанного им. А иначе, как объяснить подобное размышление?

ЗАГАДКА
Родився я в Галичині.
Вгадай, розумний я чи ні?

И долгожданное вступление в ЕС опять ставится под сомнение. Причём опять с употреблением ненормативной лексики, за которую я вынужден просить прощения у читателя.

ЖАХ І СТРАХ № 2
Я бачив сон, що від Карпат і до Уралу
Лише ми з Галею — останні натурали,
А інші всі мільйони — то педрила.
В колготках йдуть на нас!
Ось оточили!
Регочуть розмальованії рила…
Прокинувсь і подумав:
«Бачив в сраці я
З європами такі асоціації!»

Завершить публикацию хочется думой, написанной довольно талантливо. Некоторые мои знакомые усмотрели здесь глубоко скрытые указания на известную даму-депутата, которая разъезжает с лекциями о вопросах языкознания. Ох, уж эти конспирологи! Давайте больше думать о поэзии, чем о депутатах. А какие-либо совпадения несущественны.

ДУМА ПРО ЯРИНУ
Де схилилася калина,
Де дніпрові води,
Іде собі сиротина,
Дівчина Ярина.
Мала колись вроду,
Мала колись долю,
А тепер, убога,
Мов сліпа іде край дороги,
Та зітха від болю.
Щось шепоче: «Промову…
Дозвольте сказать промову
Про мову…»
Що тобі, голубко? Що тобі, дівчино?
В чому горя причина?
Чом ти ходиш край дороги
Неначе причинна?
Чи ворожка поробила, чи може…
Мовчить бідна Ярина,
Що була колись гожа,
А тепер сиротина безвинна.
Та ми знаєм, та розкажем.
Не в тому причина,
Що ворожка вчинила.
Не ворожка, а ворожа
Тут діяла сила.
Одне слово — полюбила,
Полюбила Ярина
Хлопця молодого,
Із столиці, городського.
Якось йдуть вони в купочці
Через Дніпро по мосту,
А той хлопець і каже:
«Приходь, Ярино, до мене в гості.
Покажу тебе татові та мамі».
Зраділа голубка, прибігла додому
У щасливій нестямі.
Готуватися стала,
Книжок перечитала чимало.
Грушевського твори
Туди й назад по два рази,
Статей Петлюриних гори.
І виписала звідти
Найбільш дотепнії фрази.
Вивчила напам’ять
Славний шлях Мазепи Івана.
І пішла молода, рум’яна
Туди, де жив коханий.
А там! А там, і згадувать страшно,
Що бачить Ярина!
По стінах картини
Та портрети Тургенєва, Лєрмонто̀ва,
Та царські особи — Павло, Катерина.
Та й самі мама й тато
А ні звуку про Європу чи про НАТО.
А тільки через слово: «Нєпрємєнно»,
«Отмєнно» і навіть «всєнєпрємєнно».
І він, голуб коханий, туди ж:
«Мамочка, а пазвольтє мнє чашечку чаю…».
Бідна, бідна Ярина!
Отаке жахливе стрічає.
Потрапила сиротина
Немов до полону
У п’яту колону!
А ті, хазяї, сидять собі, теревенять
Про Достоєвського, Данілєвського,
«Пєрєдвіжніков», «оскорбльонних-уніженних»,
Чай свій ворожий п’ють.
І в якусь лиху хвилину
Чує наша Ярина
Дивнеє слово — «отнюдь».
Мов набат, мов дзвін
Вдарило у свідомість: «Отнюдь!».
Захиталася убога,
Та й поплила край дороги.
Нічого не бачить,
Нічого їй, бідній, не чуть,
Тільки одне кляте «отнюдь».
З тої пори ходить сердешна Ярина,
По селах та містах.
Усюди, як бачить калину,
Зупиниться, стоїть у сльозах…
Отак-то!
Кохайтеся, молодії,
Кохайтесь, така ваша природа,
Тут усе по закону.
Та не кохайтеся, голубки,
Із парубками п’ятиколонними!
Бо втратите вроду
Через Рахманінова та Скрябіна,
Та той «Мір іскусства».
Таке в житті бува часто-густо.
А що ж із нашою сиротиною?
Бідною Яриною?
І досі мандрує Україною.
То в Донецьку шахтарям,
То в Одесі морякам
Чи то лекцію хоче прочитать,
Чи сказати промову.
Щось лопоче про мову,
Про підриви основи.
Слова летять мов полова,
Ніхто не слуха бідної Ярини,
Бо воно ж причинне…
Одним словом,
Через ворожії чари
Не зовсім воно здорове.

Ну, что ж, определённые кризисные явления Степан Галь, безусловно, уловил. А кризис часто предшествует излечению от болезни. Будем же надеяться на полное выздоровление поэта и его единомышленников.

Заговор квартеронов

Он представился глухим, сдавленным голосом:

— Дмытро.

Лет ему было около сорока. Высокий, тощий. С подбородка свисали длинные чёрные усы. Ещё мне запомнился его взгляд — напряжённый, тусклый и какой-то невыносимо томительный.

— Вы привезли? — он медленно разделял слова и посматривал по сторонам. По-русски говорил правильно, и всё же украинский акцент был очень сильным. Его, наверное, предупредили, что я не знаю государственного языка.

— Привёз. — Я хотел сразу отдать тяжёлый свёрток. Но, видимо, насчёт меня у них были свои планы.

— Здесь не надо, — он снова оглянулся. — Пойдёмте.

Мы пошли по старой улице. Дома когда-то очень красивые, теперь были полуразрушенными. По краям дороги стояли каштаны. Многие давно засохли. Некоторые были ещё живы, но словно поражены неизвестной болезнью.