Гумор та сатира. Збірка - Страница 19

Нахабний, темний, повний злоби.
І навіть і не жлоб, а так…
Маленький жлобик.

Что это, если не намёк на разочарование? Если не вспышка рефлексии, совершенно не понятно откуда взявшейся. В конце концов, если не саморазоблачение. И всё же Степан Галь, в одном из своих откровений назвавший себя «поет-антимоскаль», пытается, как за спасательный круг, ухватиться за любимую тему и привычную идеологию. Правда, разумного обоснования своей «москалефобии» он привести не способен. В чём сам и признаётся в финале стихотворения.

ФАЛЬШИВИЙ РОДИЧ
От, кажуть, нам Росія — брат.
Чи там, сестра.
То казочка стара, і нам давно пора
Сказати: «Ні,
Таких братів ми бачили в труні».
Бо завтра і яка-небудь Камбоджа
Прийде та скаже: «Ось яка я гожа,
Я вам — кума!».
І так у родичі налізуть задарма
І Конго, і Бахрейн, і Гваделупа.
Щоправда, краще цілувати в дупу
Якогось свата на плантації батату,
Ніж мати туляка за свояка.
Ну, що в нас спільного з обличчя чи спиною?
Хіба що він так само гуманоїд?
Та факт цей, Господи прости,
Ще, ой, як важко буде довести.
За що, спитаєте, давлю його як тлю?
А просто… не люблю.

Иррациональность, импульсивность, присущие любому поэту, у Галя просто хлещут через край. Вот, какие неожиданные строки роняет он вдруг, вопреки внешней политике нашей державы и программе радикальной «Партії Народу», в членах которой по-прежнему состоит.

ЖАХ І СТРАХ
Прокинувсь! Темно наче в сраці я!
Невже вступили ми з ЄС в Асоціацію?!

Моральные муки вызывает у поэта и нынешняя объединённая оппозиция. Возможно, как максималист, Степан Галь требует от себя слишком многого — подлинной, горячей любви к трём оппозиционным лидерам. И всё же такое стремление быть до конца последовательным (и умом, и сердцем) не может не вызывать уважения и … сострадания.

СТРАЖДАННЯ МОЛОДОГО ПАТРІОТА
Весь день без жалю бив себе по пиці я:
«Чому? Чому так слабо любиш опозицію?!
Чого тобі ще треба, ідіоте?
Там три вожді, всі ніби патріоти —
Боксер, уролог, бувший спікер —
Люби! Люби!». І знов собі у пику
Я пхав потрійний їх портрет.
«Ти що, падлюко, не віриш в інтернет?
Тоді каналу 5-го послухай,
Це люди спільної мети, одного духу!
І в дусі тому злились-переплелись
Спортивний запах роздягальні
І аромат медичної приймальні,
І від парфуму модного амбре».
Та в серці хтось мені шепоче:
«Ой, не бре! Мене ця пропаганда не бере,
Не можу вже нікого цілувати,
А навіть навпаки,
Хоч бий мене, хоч вбий,
Але розклад такий:
Пусти! Пусти скоріше поблювати!»

Однажды поддавшись искушению, Cтепан Галь уже готов едко иронизировать и по поводу новых слов и выражений современного украинского языка.

НАПИС У СЛОВНИКУ
Якщо платитимуть готівкою,
Я рідну маму зватиму «автівкою»…

После такого уже кажется вполне закономерной попытка посягнуть на сокровенное. И даже сакральное.

ВИПАДОК У МУЗЕЇ
В недільний день мені везе,
І, мабуть, не дарма.
«Я поведу тебе в музей», —
Сказала раз кума.
Вдягнувся гарно, не як чмо,
І ось через Майдан
До Мавзолею ідемо,
Де вождь лежить СТЕПАН.
А люди там такі, як я,
Ідуть тихенько в ряд,
І все життя того вождя
Неначе експонат.
Ось дім, де змалечку гасав,
А от вітальний лист,
Що він до Гітлера писав
Від українських міст.
Там схрон і «шмайсер», з газом піч
І зашморг ворогам,
І кожна пляма, кожна річ
Свята і дорога.
Народ пишається, дивлюсь,
Пишається кума,
А в мене гордості чомусь
Нема! Нема! Нема!
На серці холод наче вмер,
І десь співає хор:
«Це кровосос і людожер,
Потвора із потвор!».
Злякався я таких думок —
Чи ж я не патріот?
І раптом лікар: «Хай, дружок,
Не бійсь, ти не урод.
Не зрадник, ноу! Вір братам
(А поруч десять пик)
У тебе, дарлінг, збій програм».
І дивний лікар зник.
А двадцять рук мене ведуть
Униз кудись в підвал,
А там стоїть смердюча муть,
Багно чи сон-трава,
У чорнім чані. І мені
У мозок і до вух
Оте вливають, щоб в багні
Зростав, міцнів мій дух.
І він міцніє і зроста
(Хоч запах й досі є)
Картина світу знов проста,
Бринить життя моє!
Я знов іду мов на парад
З кумою залюбки,
І кожний кат, і кожний гад
Мені такий близький!
І кров — не кров, І смерть — не смерть,
Шакали знов святі…
Земляк! Як розум — шкереберть,
Думки пішли не ті,
То збій програм, сам не лікуй,
В Європі є «специ».
Виймають душу будь-яку
Духовнії отці,
Свідомість та моральний стан —
Все виправлять, як слід.
З музею, де лежав СТЕПАН,
Я повертавсь у світ.
І вже не мучила журба,
Але на дні душі,
Хоч хор співав: «Ганьба! Ганьба!»,
А холод залишивсь.
Смертельний холод обіймав,
І з тої сон-трави
Як мертві йшли брати, кума,